Посібник з верифікації: Головна
Logo Обкладинка

3: Перевірка контенту, отриманого від читачів

Клер Вардл – науковий співробітник Центру Тоу Колумбійського Університету. Вона працює над важливим дослідницьким проектом, присвяченим контенту, отриманому від читачів, та телевізійним новинам. Вона розробляла програму тренінгу з соціальних медіа для BBC в 2009 році та продовжує навчати журналістів у всьому світі процесу збирання новин через соціальні мережі та перевірці цієї інформації. Упродовж минулих двох років Клер працювала із Storyful. Вона має ступінь доктора філософії у галузі комунікації, отриману у Школі Комунікації Університету Пенсільванії Aнненберг. Її Твітер акаунт @cward1e ,а її блог - clairewardle.com.

За менш, ніж десять років, процес збору новин значно змінився під впливом двох визначних факторів.

Перший - мобільні технології. Влітку 2013 року було перейдено важливу межу. Вперше в історії більше половини (55%) усіх проданих нових мобільних телефонів були смартфонами.

Сучасний типовий смартфон має високоякісну камеру з можливістю знімати відео і дозволяє користувачеві легко приєднатись до Інтернет, щоб поширити зображення. В результаті в кишенях все більшої кількості людей вже є технологія дуже швидкого фільмування подій, що відбуваються довкола, та розповсюдження цих відео безпосередньо серед людей, які були б в цьому зацікавлені, а також ще ширше - через соціальні мережі.

Другий фактор розвитку – соціальні мережі. Коли на початку 2005 року BBC відкрила Центр для роботи з контентом, що надає аудиторія, його співробітники були впевнені, що отримуватимуть інформацію від людей на одну з централізованих адрес електронної пошти. В цей час у Facebook було лише трохи більше 5 мільйонів користувачів, а не більше мільярду, як зараз. YouTube та Twitter тоді ще не існували взагалі. Тепер кожної хвилини на YouTube завантажується 100 годин контенту,  відсилається 250000 твітів, та 2,4 мільйонів фрагментів контенту розповсюджується на Facebook.1 Поведінка аудиторії суттєво змінилася.

Замість того, щоб зафільмувати щось та надіслати це в службу новин, у відповідь на її запит, люди знімають те, що бачать, та завантажують це у Facebook, YouTube чи Twitter. Дослідження показало, що у дуже небагатьох представників аудиторії є достатнє розуміння процесу підготовки новин, щоб вирішувати, чи достатньо їх сюжет є цінним чи своєчасним для служби новин чи іншої структури.2. По суті вони завантажують контент, щоб поділитися враженнями зі своїми друзями та сім’ями.

Все частіше на будь-яку подію скрізь у всьому світі потрапляють “випадкові журналісти”: люди, що з’являються у правильному місці в правильний час зі смартфоном у руках. Колишній редактор соціальних медіа Агенції Рейтер, а нині головний редактор Circa, Ентоні Де Роса, пише: “Першою думкою того, хто знімає, зазвичай не є: «Я повинен поділитися цим з загальною мережею телевізійних новин». Тому що цим людям байдужі традиційні мережі телевізійних новин, або, ймовірніше, вони ніколи про них не чули. Проте, вони чули про Інтернет, і там вони вирішують поділитися цим зі світом”.

Схожим чином, під час екстрених подій, аудиторія, ймовірніше, буде частіше звертатися за інформацією до соціальних мереж, думаючи, що свідки подій та служби з надзвичайних ситуацій в першу чергу використовуватимуть соціальні мережі. Нажаль, такі «новинні події» заохочують циркуляцію неправдивої інформації, чи свідомо, чи випадково. Тому журналісти і соціальні службовці завжди повинні виходити з того, що інформація є некоректною. Під час надзвичайних ситуацій, коли від якості інформації буквально залежить життя людини, перевірка – це критична частина процесу збору і поширення інформації.

Важливість перевірки та підтвердження інформації

Спроможність будь-кого завантажувати інформацію та маркувати чи описувати її як отриману на певній події жахає багатьох журналістів, і особливо редакторів, імовірністю працювати з вигадками чи неправдивою інформацією.

Деякі люди намагаються свідомо вводити в оману служби новин і громадськість, створюючи фейкові веб-сайти, відкриваючи акаунти в Twitter на неіснуючих людей, підкориговуючи відео у спеціальних програмах чи зображення в Photoshop. Частіше помилки, що відбуваються, не є умисними. Люди, намагаючись бути корисними, часто знаходять некоректно марковані повідомлення про минулі події та поширюють їх. Далі наведено приклад, у якому людина просить вибачення після того, як розмістила у Twitter фотографію, що надіслала електронною поштою його дружина. Вона підписала, що це є зображення Тайфуну Усагі, який прямує до Гонконгу; а фактично це було старе зображення іншої події.

Люди, які беруть контент з YouTube і завантажують його до власних акаунтів, стверджуючи, що це їх матеріал, створюють інші проблеми. Це не є оманою - це відомо як “scrape” (царапати, збирати), і означає, що ми повинні працювати ще важче, щоб знайти того, хто першим розмістив контент у мережі.

Важкість виявлення оригінального сюжету можна продемонструвати на прикладі. Розвідувальний Комітет Сенату США поширив перелік з 13 відео , оригінали яких були розміщені на YouTube, що були використані ними для пошуку доказів нападу із застосуванням хімічної зброї у Східній Гуті в Сирії в 2013 році. Декілька з цих відео були взяті у добре відомого сирійського агрегатора каналу YouTube, що регулярно перепубліковує відео з каналів інших людей. З самого початку було припущено, що відео в межах плейлисту не були оригінальними і були фактично “скрепом”. Використовуючи декілька різних методів верифікації, Фелим Макмахон зі Storyful зміг знайти оригінальні версії цих відео. Він описав процес тут. Приклад показує, що ці питання вже не є турботою лише журналістської спільноти.

Верифікаційні перевірки

Верифікація – це важлива навичка, яка стала можливою завдяки безкоштовним онлайн інструментам та старомодним методам журналістики. Жодна технологія не може автоматично перевірити фрагмент контенту, наданого споживачем, із 100-відсотковою впевненістю. Проте, людських очей або традиційних досліджень також не достатньо. Верифікація – це комбінація двох підходів.

Коли журналіст або професіонал-гуманітарій знаходить інформацію або контент у соціальних медіа або отримує його від іншої особи, йому необхідно перевірити та підтвердити чотири елементи:

  1. Походження: чи дійсно це оригінальний фрагмент контенту?
  2. Джерело: Хто завантажив контент?
  3. Дата: Коли контент було створено?
  4. Місце розташування: Де було створено контент?

1. Походження: Підтвердження автентичності елементу контенту

Якщо Ви знайшли контент на сторінці у соціальному медіа, вам необхідно виконати серію перевірок, щоб переконатись, що ця сторінка належить реальній особі.

Якщо мова йде про твіт, ви маєте знати, що сайт lemmetweetthatforyou.com до огидного легко дозволяє фальсифікувати твіти, і такі фейки потім можна поширювати у вигляді зображень.

Ще один шлях поширення людьми фейкової інформації у Twitter - це представлення фейкової інформації як ре-твіт. Наприклад: “Дійсно? RT@JoeBiden Я оголошую, що йду з політики”. Виходить так, наче ви просто перепубліковуєте оригінальний твіт.

Ті, хто займається фейками, також часто додають синю галочку перевірки Twitter до обкладинки фальшивого акаунту, щоб він виглядав як справжній. Щоб перевірити, чи дійсно акаунт пройшов перевірку, проведіть мишою по синій галочці, і ви побачите текст “акаунт верифіковано”. Якщо цей текст не виникне не екрані - акаунт не є перевіреним.

Facebook ввів подібну програму перевірки, використовуючи ту ж саму систему з синьою галочкою для знаменитостей, журналістів та урядовців. Галочка перевірки може з’явитися як на сторінках Facebook, так і на особистих профілях. (Так само якTwitter, Facebook самостійно виконує перевірку, і вирішує, які запити на перевірку задовільняти). На сторінках Facebook, таких як сторінка Усейна Болта нижче (Usain Bolt), галочка з’являється під фотографією з обкладинки, поруч із ім’ям людини.

На особистих профілях галочка з’являється на фотографії з обкладинки. Далі наведено профіль Ліз Херон (Liz Heron), редакторки нових медіа у Wall Street Journal.

Як і у випадку із Twitter, людям, знайомим з Фотошопом, нескладно поставити синю галочку на фотографії з обкладинки. Також як і з Twitter, якщо ви проводите мишою над синьою галочкою, з’являється фраза “профіль верифіковано”.

Але як і з Twitter, пам’ятайте, що процес перевірки є далеким від прозорості. Таким чином, для акаунтів менш відомих людей буде залишатись неясним, вони не верифіковані тому, що сфальсифіковані, чи ця людина просто не досить відома, щоб її акаунт потребував верифікації!

Але навіть наявність цих офіційних програм перевірки не дає іншої можливості швидко перевірити, чи є акаунт реальним, окрім копітких перевірок усіх деталей, які містить профіль. Перевірці мають підлягати пов’язані веб-сайти, місця, які людина відвідувала, раніше опубліковані зображення і відео, попередні оновлення статусу чи твіти. Ким є друзі чи послідовники особи? Кого вона відслідковує? Чи можна знайти цю людину серед друзів ще кого-небудь?

Якщо ви дивитесь на елемент збагаченого контенту, такого як фотографія чи відео, одне з перших питань, яке виникає - чи є цей фрагмент сюжету або зображення оригінальним. Використовуючи зворотні засоби пошуку зображення, такі як TinEye або Google Images3, ви можете дізнатися, чи було воно раніше опубліковано в мережі. (Для більш детального вивчення використання цих інструментів дивись Главу 4 цієї книги.)

І хоча умисне спотворення інформації є рідкісним, воно все ж трапляється. В останні роки зустрічалися відносно не шкідливі фальшиві відео, зроблені PR-компаніями задля паблісіті, та студентами, що виконують випускне завдання. Також були умисні спроби створити неправдивий контент, особливо в Сирії і Єгипті, де “ворога” можна було дискредитувати завдяки поширенню через канали соціальних медіа контенту, який виглядав як такий, що заслуговує на довіру.

Використовувались такі техніки як створення неправдивого вебсайту, який виглядає ідентично справжньому, і прийняття ним на себе відповідальності за вибухи, чи організація жахливого інциденту і звинувачення іншої сторони. Сьогодні здійснити подібну маніпуляцію відносно легко, незважаючи на те, чи ви є Ненсі Пелозі, яка намагається створити колективну фотографію усіх жінок Конгрессу , навіть якщо деяких з них вже немає, чи сирійська активістська група, що поширює відео про чоловіка, похованого заживо, Будь-який журналіст або фахівець, який працює з людьми, вимушений розпочинати роботу з припущення, що фрагмент інформації, наданої користувачем, є неправдивим. (У Частині 5 цієї книги більш детально викладено про те, як перевіряти відео).

2. Підтвердження джерела

Кінцева мета перевірки контенту, наданого споживачем – це ідентифікація першоджерела (того, хто першим розмістив контент) та встановлення контакту з ним.

В цій розмові ключовими питаннями будуть: виявлення, де хто стояв, коли було знято сюжет, що вони могли бачити, яким був тип камери, що використовувалась для зйомки сюжету. (Ці питання забезпечують істотні дані, щоб відповісти на необхідний тест Стіва Баттри, “Як саме ви про це дізнались?”, описаний у загальних рисах в попередній главі).

В ситуації, коли хтось намагається поширити неправдиву інформацію, свідомо чи ні, постановка прямих питань допоможе змусити людину зізнатись, що фактично вона не знімала сюжет самостійно. Додатково, варто співставити відповіді на деякі з цих питань з фактичною інформацією, яку можна отримати, досліджуючи EXIF-дані фотографії, або порівнюючи описане місце зйомки відео з даними, які надає Google Street View, що ми детально розглянемо в подальших главах.

Але спочатку ви все ж повинні знайти людину, відповідальну за цей контент. Вивчення історії того, хто завантажив контент в мережу, може нагадувати старомодне поліцейське розслідування, і, можливо, також змусить вас відчувати себе більше сталкером, ніж журналістом чи дослідником.

Деякі люди наводять багато інформації в своїх соціальних профілях, і справжнє ім’я (особливо не занадто поширене) може надати вам багато інформації. Люди все більше часу проводять в соціальних мережах і часто не приділяють належної уваги тому, яким чином можна об’єднати інформацію про них, щоб створити істотне інформаційне досьє. Профіль в YouTube містить невелику кількість особистої інформації, але там може бути URL веб-сайту, що дозволить журналісту знайти адресу людини, її електронну пошту і особистий номер телефону, доступний на веб-сайті who.is.3

3. Підтвердження дати події

Перевірка дати, коли був зроблений фрагмент відеозапису, може стати одним з найважчих етапів перевірки. Деякі активісти знають про це, і коли вони знімають чи поширюють свій сюжет, то показують в кадрі свіжу щоденну газету – таким чином, щоб було добре видно дату її виходу. Очевидно, це не є повним підтвердженням, але коли людина, яка ділиться інформацією, стає відомою і їй довіряють організації - як новинні, так і гуманітарні - це стає корисною додатковою інформацією.

Знайте, що позначки дати на відео в YouTube зроблені за Тихоокеанським часом. Іноді це може означати, що відео, здається, було завантажено раніше, ніж випадок мав місце.

Ще один спосіб, який може допомогти перевірити дату – це інформація щодо погоди. Wolfram Alpha - обчислювальний інформаційний ресурс, який, між іншим, дозволяє вам перевіряти погоду у конкретну дату. (Щоб отримати результат, просто надрукуйте таку фразу, “Яка була погода в Каракасі 24 вересня 2013”.) Інформацію можна перехресно порівнювати із твітами і даними від місцевих погодних сервісів, так само як із іншими завантаженнями того ж дня з того ж самого місця.

4. Підтвердження місця, де подія відбулась

Лише невеликий відсоток контенту має автоматичну геолокацію, але картографічні платформи – Google Maps, Google Earth, Wikimapia – дозволяють вам позиціонувати себе в тому місці, де, можливо, знаходилась камера. Це один з найперших кроків, який необхідно зробити перед зйомкою відео та фото, і це просто неймовірно, що це можна прив’язати до мапи.4 Але геолокація завжди є більш важкою, коли знімки не є свіжими – наприклад, зроблені в Сирії, із зображеням наслідків ушкоджень від бомб чи артобстрілу, чи в Лонг-Айленді після Урагану Сенді.

Активісти, яким відомі проблеми верифікації, часто знімають панораму знизу догори перед або після зйомки сюжету, щоб ідентифікувати будівлю, яку завжди можна знайти на мапі – високу вежу, мінарет, собор або будь-який ще орієнтир. Частково це є відповіддю на прохання служб новин5, а також реакцією активістів на поради колег, які поширюють успішний досвід щодо завантаження споживацького контенту..

Верифікація як процес

Нажаль, люди часто розглядають верифікацію як просте рішення так/ні: чи було щось перевірено, чи ні.

На практиці, як описано вище і в подальших главах, верифікація – це процес. Відносно рідко трапляється так, щоб усі перевірки давали ясні відповіді. Тому рішення, чи використовувати фрагмент контенту, отриманий від свідка, приймає редакція.

У двох нещодавніх наукових дослідженнях був виконаний контент-аналіз програм BBC і Аль-Джазири Арабік. Було знайдено, що, незважаючи на те, що верифікаційні перевірки були виконані редакціями, і були безсумнівно необхідними, результатами таких перевірок редакції рідко ділились зі своїми аудиторіями.

Як з’ясувала у своєму дослідженні 2012 року, Жюльетт Аркен, “[н]і арабська BBC, ні Аль-Джазира Арабік у будь-якій з своїх програм або відео явно не зазначали, чи були їх джерела верифікованими або надійними. А ремарка в ефірі, що «Цей сюжет не може бути верифіковано», - була відсутня в усьому контенті, який оцінювався в дослідженні.”6

Останнім часом був здійснений ряд кроків для збільшення прозорості верифікаційної перевірки для аудиторії – щоб люди краще розуміли, що зробили журналісти при використанні новинною організацією інформації, отриманої від активістів. AP і BBC працюють над тим, щоб їх верифікаційні процедури були більш прозорими. У серпні 2013 року BBC заявила, що, починаючи з усебічного дослідження використання контенту, отриманого від читачів під час Арабської Весни, “BBC затвердила нове визначення для усіх зроблених користувачами сюжетів, де незалежна перевірка була неможливою”, що дозволяє аудиторії знати, що саме організація знає.

Ймовірно, що впродовж наступних декількох років з’явиться нова граматика перевірки, а аудиторію завжди будуть повідомляти про те, що відомо, а що – ні, стосовно достовірності інформації, отриманої від читачів або з соціальних мереж. Оскільки аудиторія сьогодні здатна бачити ті ж самі повідомлення з місця події, що й новинні організації та усі інші, хто збирає інформацію з широкого кола людей, такий рівень прозорості та довіри є просто необхідним.


  1. Ця статистика постійно змінюється, а найсвіжіші результати вимірювань активності найбільш популярних соціальних мереж – тут: http://blog.qmee.com/qmee-online-in-60-seconds/?

  2. http://www.bbc.co.uk/blogs/knowledgeexchange/cardiffone.pdf?

  3. Журналіст завжди повинен перевіряти обидва способи. Іноді один з них може привести до результату, в той час як другий - ні.?

  4. Дивись цей пост про геолокацію місця вибуху танку в Сирії: http://blog.storyful.com/2013/03/13/the-changing-nature-of-conflict-and-technology/?

  5. Дивись дослідження Harkin?

  6. Дивись дослідження Harkin, стор.31?



Creative Commons License
Цю роботу ліцензовано у відповідності до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.